Дієслово

Всесвіт створив мільярди іменників і щоб пояснити їх риси та якості не менше прикметників, але без дієслів він мертвий.
Сила дієслова рухає усім цим багатством. Люди звикли жити, наділяючи інших людей обов’язками, створивши цілі ієрархії соціуму згідно з цими обов’язками, будучи в ілюзіях, що їх декларація означає їх виконання.
Так і з владою — ми в черговий раз хронічно заражені гнилою демократією — думаємо, що влада нам щось винна, тому й розчарування неминучі. Коли любиш, не хочеш змінюючи поведінку чи риси, кого любиш, змінити його самого. Любиш що є, вірніше, любиш за те, що є без очікування зайвих зобов’язань.
Кожна ритуальність рано чи пізно породжує ієрархію з Бога чи вчителя, а без цього нам нікуди. Але це вже завдання на наступне життя.
Дієсловити без любові тяжко: лише вона поєднує силу дії з мудрістю слова, без неї все втрачає сенс, окремо і разом. І купити її неможливо, лише вимріяти, а потім — зберігати.
На свята питав у всіх: «А мріяти — це дієслово, чи ні?». Приємно, що більшість вважає це дієсловом.
Це взагалі наша національна робота — мріяння. Щодо реалізації намріяного — це вже не наше національне, а чиєсь інше. А так хочеться побачити на власні очі реалізоване вимріяне.
Очевидна перемога реклами над розумом. Так буває, коли не хочеш бути господарем на власній землі, чекаючи, що хтось прийде і зробить тебе багатим і щасливим. Президент — це той, хто здатен стати джерелом світлої енергії для 46 мільйонів громадян, давши спокій, достаток і можливість людського розвитку.
Ми — територія з 46-мільйонним населенням, чи ми — країна для людей і поважна держава у світі держав? Ось основні питання для будь-якого Президента, посада якого — це не мета, а засіб знаходити щастя у рідній країні, не шукати його на чужині, не вірячи у свої сили.
Вже давно живемо одним днем, переносячи все гарне у майбутнє. А потрібно дивитись на далекі відстані у минуле та майбутнє. Тоді буде зрозуміло багато з того, що відбувається зараз. Це єдина запорука змістовного та достойного сьогодення.
Мінімальні пенсії — це спосіб маніпуляції людьми. Але чим більше ми розчаровуємося в політиках, тим більше доведеться вірити в себе, а це непогано. Ставитися до сьогодення, як до неіснуючого, не варто. Жити, пишучи чернетку, також. Іншого зошита не буде.
У сьогодні майбутнє щастя і радість — цей стан сьогодні дає його і в майбутньому: не дарма в іудеїв нерадісний той, хто не вірить в Бога.
Ми давно перестали отримувати задоволення від простих речей та митей. Ми його отримуємо від задоволення матеріальних ба­жань, наївні — фальшиве щастя фальшивих часів.
Скоморохи важливіші за вчителів та мудреців. Артистів і політиків усі слухають, наче їм є, що сказати.
Україна стала полем портретів. Завжди було ніяково, що відчуває людина, коли бачить себе у всій підробній красі на парканах, щитах, телебаченні.
Лозунг «Україна — це ти» не спрацює, бо це хтось тобі каже. Сказано много ще у 2003 році:
«Україна — це Я» — це зовсім інше (до речі сьогодні положення книги «ПЛАН РОЗВИТКУ КРАЇНИ»1 стали офіційними доктринами всіх провідних політичних сил). Це я відповідальний, що світ перевернувся, це наше невігластво привело до цього. Тому Україна — це Я — спасіння від розчарування з політикуму.
Я вірю в себе і в свій рід, більше ні в кого. Правий співак Борис Грєбєнщиков: «Мама каже: високо літаєш, жінка — низько впадеш, а я — в центрі циклону. Мені там затишно». Отже виховувати треба не лише дітей, а й один одного.
Треба замислитись: для чого ми народжуємося? І чого ми прагнемо понад усе для себе?
А щоб нас любили. Коли це зрозуміє кожен, дієслово «мріяти» буде в ходу у нашому житті не як жарт, а як мудра дія.
Мрійте на здоров’я і даруйте один одному та світу любов.

Ваш видавець,
Ігор ДІДКОВСЬКИЙ

P.S. У цьому році не залежно від того, хто буде обраний до влади, тираж пенсії буде 100 000 екземплярів. Це не мрія — це ДІЄСЛОВО.
А люблю я Вас через дієслово —  журнал «Пенсія».