ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
(№75, Січень 2010)

Цього року українському по­ето­ві Василеві Симоненко мало би виповнитися 75.
Ювілейна дата, до якої в державах нашого типу неординарним людям прийнято вручати нагороди, давати відзнаки та ви­являти всі ознаки прихильності. Часто невідповідні здійсненному, завжди запізнілі, коли люди більше думають про Бога та вічне, аніж про ювілейну мішуру, поточену бацилою минущості.

Смерть Гетьмана
(№74, Грудень 2009)

29 грудня 1724 року о третій годині після полудня в казематі Петропавлівської фортеці Петербурга помер наказний гетьман, чернігівський пол­ковник Павло Полуботок. Ховали його на цвинтарі біля петербурзької церкви св. Самсонія.
Павло Полуботок фактично був призначений на гетьманство Петром I після смерті гетьмана І. Скоропадського, що сталася 3 липня 1722 р. Царський указ, що надійшов до Глухова невдовзі, доволі промовистий: «Наше Импе­раторское Величество указали до избрания другого гетмана, по прошению вашему, ведать и все той Малой России управление чинить по правам малороссийского народа обще». Зазначено також, що «во всех делах и сонетах» повинен радитися і «иметь сношение» з президентом Малоросійської колегії бригадним генералом Степаном Вельяміновим-Зер­новим.

Головний командир морів
(№73, Листопад 2009)

У нашій історії є чимало людей, які завжди чесно виконували свої обов’язки, але нічого не могли зробити ні з обставинами, ні з підступними вітчизняними політиками різних орієнтацій, що кожну перемогу обертали в поразку. Попри все, саме присутність таких людей у вітчизняній історії навіть сьогодні дарує надію – що не все втрачено, що ми гідні кращого і можемо щось змінити…

«…Но как на свете без любви прожить»
(№73, Листопад 2009)

…Воєнні роки, зрозуміло, вимагали особливої витривалості. Мушу зізнатись, що навіть у цей складний час я думав про Катрусю – ще з тієї пори, як ми були дітьми. Я, звичайно, соромився зізнатися їй у своїх почуттях, хоча й побоювався, що її серце може завоювати хтось інший. Дізнавшись із листа земляка Михайла Коваленка про те, що його брат офіцер-фронтовик Олександр заїхав прямо з фронту в наше село, закохався в найкрасивішу дівчину Катерину й навіть оголосив, що збирається з нею одружитись, я був украй збентежений. Але, простий солдат, я не мав ніяких прав на мою кохану Катрусю – адже навіть не був її «законним» нареченим.

Ікона «Покрови Пресвятої Богородиці» Ікона заступництва українського козацтва
(№72, Жовтень 2009)

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Нічого дивного, що наш народ шукав такої допомоги й опіки, проти якої не може встоятися жодна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Пречистої Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого українського народу днем великого вияву любові і вдячності для Пресвятої Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

«Мистецький арсенал» — із глибин духовності
(№71, Вересень 2009)

Культурно-художній музейний комплекс «Мистецький арсенал» має стати колискою української культури і духовності, своєрідним місце нашарування сакрального і батьківського. Військовий об’єкт, збудований на місці жіночого монастиря напроти святого місця Києва — Києво-Печерської Лаври, всотував за час своєї історії у себе войовниче і намолене жіноче. Його відкриття чекали з нетерпінням. І от до Дня Незалежності України «родовідні» ворота арсеналу відкрилися виставкою «De profundis»(«З глибин…»).
«Відкриття виставки є акцією, якою «Мистецький арсенал» фактично розпочинає свою культурно-національну місію, — відмітив на церемонії відкриття Президент України Віктор Ющенко.

Дітям віком від 1 до... 100 років
(№68, Червень 2009)

Сюди залюбки йдуть не лише діти, а й дорослі. Цей унікальний музей розташувався у самому центрі столиці – на Кловському узвозі, 8. Зайшовши у звичайне зовні приміщення, несподівано потрапляєш у казку. Адже тут скрізь – іграшки!

Емма Андієвська: «Я – МАРАФОНСЬКИЙ БІГУН!»
(№67, Травень 2009)

І це не перебільшення: 78-річна поетка й малярка працює 18 годин на добу. «Які там мемуари?! — відповідає на питання, чи пише вона спогади. — У мене ще стільки задумів! Кілька романів, які я мушу написати! Шкода, що доба складається не з 48-ми годин...».
Її «андієвські», як назвав їх Іван Драч, сонети й за формою, і за граматикою та лексикою відрізняються від класичних, а живопис, як кажуть деякі мистецтвознавці, повертає в казку, в дитинство й дає надію.
Про літературний доробок Емми Андієвської написано чимало дослі­джень, дисертацій. Книжка її віршів «Вілли над морем» у 2001-му номінувалась на Шевченківську премію, а за ініціативи відомого літературо­знавця Марка Роберта Стеха український часопис «Кур’єр Крив басу» оголосив 2004-й роком Емми Ан­дієвської.
Зараз вона прибула до України, щоб отримати ще одну нагороду — стала третім лауреатом премії «Глодоський скарб» (про яку ми вже писали). Нам вдалося поспілкуватись із мисткинею.

МУЗИКА МОЖЕ ВСЕ…
(№67, Травень 2009)

Володимир Івасюк
(04.03.1949–22.05.1979) — український композитор і поет. Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем, добре грав на фортепіано, віолончелі, гітарі.

ЩАСЛИВИЙ БОЖЕВІЛЬНИЙ
(№66, Квітень 2009)

Він будував аеродроми в Африці й Азії, а зараз - має свій під Вільнюсом, ближче до Ігналінє. Як і свої літаки та гелікоптери. Один із них зазвичай сідає під вікнами Рімаса Масілявічюса, точніше, між будинком і його озером.
Майже 20 років тому він прилітав до Києва на ... повітряній кулі. А тепер вчить літати інших, в тому числі й дітвору, та вже на... планерах і літаках. Рімас сам зізнається, що кожного дня повинен відчувати себе щасливим, а інакше день просто пропав.

«ВІДНАЙДЕНИЙ РАЙ» СЕРГІЯ ЯКУТОВИЧА
(№65, Березень 2009)

Український художник-графік, Шевченківський лауреат Сергій Якутович народився 1952-го в Києві в родині видатного художника. Він давно вже й сам видатний, і його знають не лише в Україні — роботи майстра зберігаються у музеях  Росії, Франції, Іспанії, Польщі, Італії, Німеччини.
Народний художник України Сергій Якутович — автор ілюстрацій до більш ніж ста видань вітчизняної і світової літератури, кількох сотень живописних полотен, художник-постановник фільмів «Молитва за гетьмана Мазепу» (реж. Ю. Іллєнко), «Загублений Рай. Гоголь» (реж. Р. Плахов-Модестов), «Тарас Бульба» (реж. В. Бортко) та інших.
Нещодавно до ювілею Миколи Гоголя київське видавництво «Либідь» випустило дві книги письменника, чудово проілюстровані Сергієм Якутовичем.

ТУЛЬЧИН. ПАЛАЦ ПОТОЦЬКИХ
(№65, Березень 2009)

Де й коли в Україні з’явилося перше метро?
Напевне, більшість відразу ж скаже, що в Києві. Хтось може навіть згадає дату — 6 листопада 1960-го було запущено в дію перша дільницю (5,2 км) Святошино-Броварської лінії від станції «Вокзальна» до станції «Дніпро». І все це правильно.
Проте, проте коли говорити про перші підземні перевезення на території України, то тут першість Києва далеко не очевидна.
У центрі подільського містечка Тульчина й досі стоїть частково реставрований палац Потоцьких. Побудований він був у 1782 р. за проектом французького архітектора Лакруа.

СТАНІСЛАВ ЛЮДКЕВИЧ
(№63, Січень 2009)

24 січня 1879 р. народився Станіслав Людкевич.
1898-1907 — навчався на філософському факультеті Львівсь­кого університету.
Теорію композиції вивчав самостійно в своєї матері-піаністки, а також у Мечислава Солтиса (Львів), О.Цемлінського та Г.Греденера (Відень).
З 1901 працював учителем (Львів, Перемишль).
Редагував журнал «Артистичний вісник» (1905-1907).
Один із організаторів Вищого музичного інституту ім. М.Ли­сенка у Львові, 1910-1915 — його директор, з 1919 — викладач теоретичних дисциплін та інспектор філій.
Працював із хорами «Боян», «Бандурист», «Сурма».
З 1936 — голова музикологічної комісії НТШ.
З 1939 — професор, завідувач кафедри теорії та композиції Львівської консерваторії. Од­ночасно в 1939-1951 — старший науковий співробітник Львівсь­кої філії Інституту фольклору АН УРСР.
Найвідоміший твір — кантата-симфонія «Кавказ», написана на слова поеми Шевченка. Першу частину твору композитор закінчив 1905-го, всю партитуру — 1913-го. Прем’єра відбулася 1914 р. у Львові силами хору товариства «Боян» на концерті, присвяченому 100-річчю від дня народження Шевченка.
Кантату «Заповіт» Людкевич створив до 120-річчя від дня народження Кобзаря (1934). Перше її виконання відбулося у 1935 р. (львівський хор «Боян» під керуванням автора). У 1950-х Людкевич заново відредагував кантату — і в цьому вигляді вона ввійшла до кращих зразків кантато-ораторіального жанру.
Помер С.П.Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р.

АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ: «НАЙГОЛОВНІША МОВА — МОВА СЕРЦЯ…»
(№63, Січень 2009)

Баян він освоїв завдяки... своїй бабусі. А ще грає на акордеоні, гітарі й ударних. Саме Домініка Акимівна водила онука до музичної школи №3 імені Лисенка, де він провчився 5 років. Бабуся завжди сиділа й спостерігала за його музичними вправами, і коли він натискав не на ту кнопку, колола його пальці голкою. Було боляче, та вона лише казала: «Грай, грай, будеш артистом». «Я не хочу бути артистом, я хочу бути спортсменом!» — щоразу наполягав я», — розповідає народний артист України, Шевченківський лауреат, популярний актор театру й кіно Анатолій Хостікоєв

«ДАРУЙ НАМ ТИШЬ ТВОИХ БИБЛИОТЕК»
(№62, Грудень 2008)

Навіть багатьом із тих, хто не захоплюється поезією, відомі її рядки з «Іронії долі», які давно стали шлягером: «Даруй мне тишь твоих библиотек, твоих концертов строгие мотивы…».
Недавно Белла Ахмадуліна була почесним гостем одного з київських поетичних фестивалів і головним його магнітом. Її ім’я в перекладі означає «прекрасна». А ось це «ах» — початок захоплення, закладеного в її прізвищі й, головне — в поезії. Зверніть увагу, що і по батькові її починається з захопленого слова «ах» — Ахатівна! Після творчого вечора поетеси в столичному Будинку кіно, де вона чітко по пам’яті більше двох годин читала відомі та нові вірші, жодного разу не присівши, ми розмовляли з «ее воздушеством» (так і називалося одне з наших давніх інтерв’ю) прямо в залі:

СИН ПОЛЬЩІ
(№62, Грудень 2008)

24 грудня минає 210 років із дня народження справді великого польського поета і громадянина Адама Міцкевича. Людини, яка тривалий час була зразком поляка-громадянина не лише для наших західних сусідів, але й для нас, українців. Людини, яка залишила безсмертну по собі славу не лише як автор популярних віршів, але й як постать, яка не опустила рук і продовжувала вірити у відродження польської державності тоді, коли переважна більшість інших змирилася з її втратою.
Отож, наша розповідь сьогодні про людину-символ, людину-міф, людину-авантюру, яка вірила і любила, жила і боролася, писала вірші і вимріювала кращу долю своєму народові…

У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ
(№61, Листопад 2008)

«ТРИПІЛЬСЬКІ» НОВИНИ

Музеїв ніколи не буває багато. От і столична будівля Старого арсеналу зараз пристосовується під музейні потреби. Зокрема, на першому її поверсі буде розгорнуто експозицію «Древо України», що демонструватиме духовну й матеріальну еволюцію нашого народу.

ТИЖНІ АВТОРСЬКОГО КІНО

З 17 по 30 листопада цього року в приміщенні «Інфоцентру» — культурне дійство «Тижні авторського кіно», на якому продемонстровані роботи молодих українських режисерів: і тих, які ще тільки навчаються у вузах за спеціальностями «режисер», «оператор», і тих, хто вже працює у сфері вітчизняної кіноіндустрії.

112 РОКIВ ЖИТТЯ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ (1690, Пустовiйтiвка — 31 жовтня 1803, Соловецький монастир)
(№60, Жовтень 2008)

Несповідимі шляхи доріг наших…

Важко уявити, що має скоїти 86-річний чоловік, який у 74 був відзначений золотою медаллю з діамантами за хоробрість під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр., щоб через 12 років стати довічним (слово то яке!) в’язнем Соловецького монастиря… І не просто в’язнем, а в’язнем хоча й особливо небезпечним, але особливим, якого вдень і вночі охороняють солдати, а на харчування в день виділяється в 40 разів більше, аніж охороні. І що дивно, в’язень той не лише відбуває 25-річний термін, але й ще здобуває свободу на 111-му році земного життя (указом Російського імператора Олександра Павловича від 2 квітня 1801 р.), але вирішує добути віку в тій далекій промерзлій і чужій землі…
Як тут не задуматись про відносність віку, як не повірити, що навіть після сотні земних років людина здатна вселяти страх у сильних світу цього, залишаючись собою всупереч усім тим наругам, які можуть спіткати кожного…
Мова про останнього кошового отамана війська Запорозького, героя багатьох воєн і військових походів, вірного сина Православної церкви Петра Калнишевського…

СТЕПОВЕ ЛЕВ’Я ТИМІШ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
(№59, Вересень 2008)

До слави пробиратися найчастіше важко. Це навіть — не через терни до зірок, це — через власні амбіції та принципи до сумнівної мети. Кажуть, що дітям відомих батьків легше. Можливо. Якщо не хочуть перестати бути лише дітьми своїх батьків. А якщо прагнуть самостійно виразитися, то важче, ніж будь-кому, бо все життя треба доводити, що ти — це ти, а не син чи дочка своїх батьків. Що не треба оцінювати тебе як продовження когось. Десь так само пробивався й Тиміш Хмельницький — запальний, скандальний і дуже сміливий старший син Богдана.

БІЛА ПАНІ
(№57, Липень 2008)

Є люди, які народилися далеко від України, але їхнє життя настільки тісно переплелося з історією нашого краю, що можна їх вважати нашими. Особливо, якщо їхні привиди до цього часу розгулюють нічними замками, як, наприклад, привид Білої Пані - Марії Казиміри д’Аркуін - підземеллями золочівського та підгорецького замків. Та й де ж ще гуляти Білій Пані, як не там, де пережила найсильніше в своєму житті почуття?...

Співець Лунь
(№55, Травень 2008)

Остався лиш один
й однісінька граната,
а ворог не стріляв —
хотів узять живим.
Але хто жити вміє — вміє і вмирати
прощанням зброї,
гострим і стальним.

(Мирослав Кушнір)

ЧОРНООКА МЕДЕЯ
(№54, Квітень 2008)

Десь у році 1944-му генерал Де Голь сказав: «Якби у мене була така армія, як УПА, німецький чобіт не топтав би французької землі». Прикро, бо те, що зрозумів француз, зараз ніяк не збагнуть люди, які чи то зі злості, чи то від незнання історії називають воїнів УПА прибічниками Гітлера, фашистами. Називають, навіть не задаючись питанням: скільки ж могил тих «прибічників», замордованих гестапівцями, на нашій землі.

ВЕЛИКА РЕФОРМАТОРКА І ПРОСТО КРАСУНЯ
(№53, Березень 2008)

Історією доведено, що якщо нашу жінку якимось чином відправити в іншу державу та ще й видати заміж за її володаря, то чекай великих і славних діл, інтриг і переворотів (хто сказав, що слава мусить бути тільки доброю?).

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ — РОМАНТИК
(№52, Лютий 2008)

Українці в Санкт-Петербурзі
(№49, Листопад 2007)

Тетяна Миколаївна ЛЕБЕДИНСЬКА народилась у Києві 1937-го. Донька відомого українського поета Миколи Шпака, який пішов добровольцем на фронт, попав у полон, а після звільнення з полону організував на Житомирщині партизанський загін. 1942-го був заарештований німцями і загинув у катівнях гестапо.

ЧЕСНІСТЬ ЯК ПРИСУД СОБІ САМОМУ. ПЕТРО ГРИГОРЕНКО
(№48, Жовтень 2007)

Українська історія багата постатями видатних особистостей. Проте в історії залишаються переважно ті, хто в той чи інший спосіб обирав компроміс, йшов на поступки з совістю, зраджував ідеалам молодості

«О, СолоМіа!»
(№47, Вересень 2007)

Вся театральна Європа кінця XIX — початку ХХ століття була зачарована неперевершеним сопрано Соломії Крушельницької. Таланту відомої оперної співачки стоячи аплодували театральні зали Львова і Петербурга, Варшави і Відня, Нью-Йорка і Буенос-Айреса.

"Бути всім для всіх".
(№45, Липень 2007)

Україна сьогодні — багатоконфесійна держава. За даними соціологів, 70% її громадян вважають себе віруючими. Найбільш поширені конфесії: Українська православна церква (Московського патріархату) — 37,8%; УПЦ Київського патріархату — 28,7%; Українська греко-католицька церква — 18,6%. Плануємо знайомити читачів з ієрархами різних конфесій.

ІРИНА ВІЛЬДЕ: 100 років і чотири спогади
(№43, Травень 2007)

5 травня цього року Україна святкує 100-річчя з дня народження видатної письменниці й журналістки Ірини ВІЛЬДЕ (справжнє ім’я — Дарина Полотнюк). Про неї і про її книги можна багато говорити, але все це — справа біографів, а Вам ми подаруємо чотири спогади про ту, котру називали дикою письменницею («вільде» в перекладі озн. «дика»).

В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ
(№42, Квітень 2007)

«Не демократ я тому, що не визнаю за народом нічим не обмежених, самодержавних, суверенних прав так само, як не визнаю і нічим не обмеженої, самодержавної монархічної влади... І не вірю в те, щоб правда і добро ісходили від розпалених агітаторами хвилевих пристрастей випадкової арифметичної більшості,"...

ЖІНКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА перший досвід
(№41, Березень 2007)

Коли ми говоримо про очевидні речі, то мимоволі намагаємося опертися на авторитет: отож, ведучи мову про вплив першого досвіду взаємин із протилежною статтю на майбутню долю, аж ніяк не обійтися без згадки про Фрейда.