Чисті душі й… золоті руки дітей, які роблять наш світ добрішим

На виставці, що не так давно проходила у столиці у Фонді «Україна», можна було побачити незвичайні плоди творчості двох майстринь — дівчаток важкої долі, але, вочевидь, легкої руки і таланту.

Як важливо,
щоб була «мрія»

Чудові прикраси, квіти, статуетки і навіть картини вражають оригінальністю і витонченістю. Це мистецтво Вікторія Гарькава та Алла Кріч осягали в гуртку бісероплетіння Криворізького центру дитячої творчості «Мрія» — під керівництвом Ірини Іванівни Снегірьової. Коли б не вона, — зі­знаються дівчатка, — а також не вихователь Ірина Довгань, навряд чи вони змогли б досягти таких творчих успіхів.
У обох юних майстринь непроста доля. Велику частину свого життя вони провели в Криворізькій школі-інтернаті № 9 для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської турботи.
Труднощі у Алли Кріч почалися, коли їй було 9, а її сестричці — 5 років: помер батько. А вже через рік їх матір позбавили батьківських прав. Почалося нове життя в школі-інтернаті № 9. Мамою для дівчаток стали вихователі, а батьком — директор інтернату. Але зустріч із керівником гуртка ЦДТ «Мрія» Іриною Іванівною Сне­гірьовою відкрила в Аллі великі здібності до творчості. Почалися виставки, конкурси. Громадська організація «Разом», яка займається розкриттям і розвитком талантів серед обдарованих дітей-інвалідів і дітей-сиріт, звернула увагу на творчість Алли і прийняла її в члени своєї організації.
Членом ГО «Разом» з 2008 року є і Вікторія Гарькава. Коли Віці було 6 років, її батьків позбавили батьківських прав. На цілих 11 років рідною домівкою для дівчинки стала школа-інтернат № 3. Вікторія росла ніжною і слухняною, поступово розвивалися її таланти. Вона захоплюється співом, але життя її особливо змінилося тоді, коли вона одного разу переступила поріг ЦДТ «Мрія» і, що називається, потрапила до рук талановитого вихователя Ірини Іванівни Снєгірьової. Вікторія спробувала плести з бісеру, — і поступово стали народжуватися незвичайні прикраси, композиції, картини. Коли криворізьку організацію «Разом» запросили на виставку в столицю, то кандидатура Вікторії була першою.
Що цікаво: і Алла, і Віка мріють про педагогічну освіту, бо, як обидві зізналися, «чисті душі дітей не тільки роблять світ добрішим, але й допомагають усім дорослим залишатися чесними і відкритими».

Гердана — це оберіг

Ось що розповіла про юних майстринь і мистецтво, яким вони захоплені, керівник гуртка бісероплетіння Центру дитячої творчості «Мрія» в Кривому Розі — Ірина Іванівна СНЕГІРЬОВА:
— Роботи наших учениць не раз були представлені на різних виставках, а ось у Києві їх персональна виставка проходить уперше. Цими роботами можна пишатись. Алла — дуже здатна дівчинка. Крім бісероплетіння, вона ще займається бальними танцями. Алла, можна сказати, робить перші, але дуже впевнені кроки, бо займається всього три роки. А ось Вікторія Гарькава в гуртку вже 9 років. Цього року для неї продзвонить останній дзвінок у школі і перший — в її самостійному житті. Вікторія мріє вступити до Криворізького педінституту на факультет трудового навчання — щоб у майбутньому навчати дітей тому, чому її навчили ми.

— Зараз більшість, і діти, і дорослі, захопилися мистецтвом бісероплетіння. У чому його особливості?

— І Віку, і інших своїх учениць я, перш за все, націлюю на те, щоб відроджувати народні українські традиції. Ми, наприклад, створюємо гердани — шийні прикраси у вигляді суцільної стрічки зі значком посередині. Це суто українська прикраса, їх споконвіку роблять у різних регіонах українських Карпат. А ось саме слово «гердана» — це давньоруська назва прикраси.

— І що, київські княгині теж носили гердани?

— Цікаво, що в стародавній Русі цю прикрасу, звичайно ж, носили, але… чоловіки, А вже пізніше жінки, як найбільш запеклі модниці і справжні шанувальниці прикрас, перехопили в них ініціативу. Як встановили вчені, ще на світанні розвитку Київської Русі, приблизно в ІХ столітті, виникли цілі артілі з бісероплетіння. У наш час такі прикраси дуже популярні в Західній Україні. Їх там ще називають «силянки».

— Скільки часу в середньому потрібно для створення кожної, як я розумію, неповторної гердани, що складається з безлічі бісеринок?

— Якщо її створює досвідчена доросла майстриня, то зробить за тиждень, а ось дівчаткам буде потрібно не менше місяця. Адже це дуже копітка робота, яка вимагає терпіння і посидючості. Учениці працюють і вручну, і на верстатах, подібних до тих, які були і в давнину: брусок, набитий цвяшками по краях, між якими натягнуті стрічки. Дівчатка дуже стараються, адже гердани використовуються як обереги.
Добре, коли «разом»!
Громадську організацію «Разом» з Кривого Рогу у столиці, схоже, знають навіть краще, ніж у рідному місті. Роботи її членів виставлялися в бібліотеці ім. М.Стельмаха, у Центральній бібліотеці для дітей і юнацтва, у театрі «Сузір’я», Будинку актора, Міністерстві праці і соціальної політики України. Ось і зараз кияни і гості столиці можуть побачити роботи талановитих криворожців-інвалідів у бібліотеці ім. Н.Забіли. Саме ГО «Разом» і привезла роботи Алли Кріч і Вікторії Гарькавої на виставку до Києва.
Організація існує ось уже два роки і займається розвитком творчості і підприємництва серед інвалідів і дітей-сиріт. Про це розповіла в.о. голови «Разом» Світлана Михайлівна КОМАРОВА:
— На сьогодні нашими членами є більше 150-ти чоловік. Це і дорослі, і діти-інваліди, діти-сироти. Ми підтримуємо і тих інвалідів, які займаються підприємництвом, але більше уваги приділяємо творчим людям. Але, як не дивно, навіть на тлі такого подвижництва знаходяться ті, хто намагається вставити палиці в колеса, а не підтримати і допомогти...
Але Світлана Михайлівна не опускає рук, вона переконана, що все буде добре. Особливо якщо твоє серце відкрите людям. На жаль, часто зрозуміти іншу людину, підтримати її може той, хто сам дізнався, «по чому пуд солі». Адже у Світлани Михайлівни двоє своїх дітей-інвалідів, ось і виникла ідея створити організацію, щоб допомагати людям з обмеженими можливостями. Старший, 33-річний Богдан — інвалід ІІ групи — підприємець. А молодший Артем (25 років) — інвалід із дитинства. Він і є головою ГО «Разом». Артем — талановитий ювелір. Кілька років тому він брав участь у столичній виставці «Ювеліри — жінкам України». А ще винайшов таке кріплення для діадем (кріплення імені Комарова), що тепер, ось вже два роки, діадеми і корона міцно тримаються на головах, зокрема, наших «Міс».
— Коли піклуєшся про людей, допомагаєш, то робиш такі відкриття! — ділиться Світлана Михайлівна. — Наприклад, справжній самородок — 12-річна Олена Алімова. Олена сирота, живе і вчиться в школі-інтернаті №3. Ця дуже обдарована дівчинка малює картини, робить чудові фігурки з солоного тіста, співає, пише вірші. Ось зараз ми готуємо виставку її робіт, яка пройде в Києві у Фонді «Україна» в грудні цього року.

P.S. Побажаємо успіхів і талану Олені Алімовій, Аллі Кріч, Вікторії Гарькавій, а також усім талановитим дітям-сиротам і інвалідам, які знайшли в особі своїх вчителів, вихователів і просто небайдужих людей справжню підтримку!
Побажаємо здоров’я і натхнення Артему, Богдану, усім інвалідам, які не здаються, показуючи нам приклад мужності і приносячи радість своєю творчістю, і тим дорослим, які допомагають дітям розкрити свої таланти і підтримати ближнього у скрутну хвилину!

Знайомилась
Наталія ЛИЗОГУБ