Ніна Матвієнко: «я хвора Україною...»
(№75, Січень 2010)

Під час новорічних і різдвяних свят у наші домівки з особливою пошаною входять традиції — разом із колядками, щедрівками, дідухом, вертепом.
І одним із найбільш золотоголосих носіїв цих традицій є, безперечно, уславлена співачка, Герой України — Ніна МАТВІЄНКО.
Чим живе, про що думає «берегиня народної пісні», як по праву її називають, напередодні Нового року — це ми спробували з’ясувати у нашій бесіді.

Чекаємо на зміни: Концепція розвитку пенсійної реформи
(№73, Листопад 2009)

У жовтні цього року Кабінет Міністрів Украї­ни ухвалив Концепцію розвитку пенсійної системи, що передбачає введення II рівня пенсійної системи, яка  дозволить персоніфікувати пенсійні рахунки громадян в 2014-2017 роках. На питання про зміни, які викличе Кон­цепція у пенсійному законодавстві, в обчисленні та перерахунку пенсії — спеціально для нашого журналу відповідає Директор департаменту пен­сійного забезпечення Мін­праці та соцполітики України Микола ШАМБІР.

Володимир Максимчук: «У цієї Концепції є перспектива»
(№73, Листопад 2009)

Іще на початку 2008-го почалась робота над розробкою проекту Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні, й протягом майже двох років він доопрацьовувався. Нещодавно цей документ прийнято. Чи прискорить його поява розв’язання наболілих для багатьох пенсіонерів питань? Про це говоримо із заступником керівника департаменту з питань соціального захисту Федерації професійних спілок України Володимиром МАКСИМЧУКОМ.

«Президента треба обирати за чесноти, а не за красивість гасла…»
(№72, Жовтень 2009)

Поки звідусіль лунають гучні гасла, ятріють яскраві бігборди із закликами голосувати за того чи іншого кандидата, ми поспілкувалися з прес-секретарем Предстоятеля УПЦ протоієреєм Георгієм (Кова­ленком) про вибори, як їх сприймати і чи вірити всьому, що з’являється у ЗМІ.

Школа і церква — невід’ємне…
(№71, Вересень 2009)

Свято-Макаріївський храм на Татарці є унікальним із багатьох позицій. Збудований понад сто років тому на кошти Київського релігійно-філософського товариства як церква-школа. До часу атеїстичного свавілля при церкві існувала школа та богадільня, а сьогодні навколо парафії згуртувалось Православне педагогічне товариство, що гідно продовжує традиції. Про школу і церкву, виховання дітей і навчання у школі — настоятель храму, протоієрей Анатолій (Затовський).

Юрій Павленко: «Реформування країни може бути ефективним лише за участі молоді»
(№68, Червень 2009)

Кожного року (з 1994) ми святкуємо День молоді в Україні. День, коли згадується, що в нашій країні є молоді люди, яким потрібні підтримка й сприяння держави. Потрібне розуміння. Адже, попри те, що весь час повторюють, що «молодь зараз не така», що вона розбещена і лінива, ми маємо яскраві приклади, що це не так. Звісно, є прикрі випадки, але вони завжди були. А нам є за що пишатися нашим молодим поколінням. А от про те, чим живе наша молодь, які проблеми її хвилюють, що її очікує і що чекати від неї, ми попросили розповісти людину, яка, вочевидь, знає про це найбільше, Павленка Юрія Олексійовича — Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту. Бо кому ж, як не йому, молодому Міністрові, який усе своє свідоме життя пропрацював із молоддю, говорити про неї?

Чисті душі й… золоті руки дітей, які роблять наш світ добрішим
(№68, Червень 2009)

На виставці, що не так давно проходила у столиці у Фонді «Україна», можна було побачити незвичайні плоди творчості двох майстринь — дівчаток важкої долі, але, вочевидь, легкої руки і таланту.

«У ПЕРЕМОЗІ Є ЧАСТКА МОЛИТОВНА ВСІХ МАТЕРІВ…»
(№67, Травень 2009)

До Дня Перемоги та Дня матері Протоієрей Георгій (Коваленко), прес-секретар Предстоятеля УПЦ, привітав ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх матерів і висловив вдячність за те, що ми живемо під цим ясним синім небом.

Раїса Сорочинська-Кириленко: «ЗАХИЩАЮЧИ ЖІНОК, МИ ЗАХИЩАЄМО ІНТЕРЕСИ ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»
(№67, Травень 2009)

На відміну від деяких інших розвинених держав, в Україні ще й досі, на жаль, недооцінюють роль жіноцтва у суспільному, політичному житті. Тому самі жінки повинні об’єднуватись і вимагати від держави визнання їх як високої соціальної цінності – у цьому переконана народний депутат України, Голова Всеукраїнської громадської організації «Жінки Батьківщини» Раїса СОРОЧИНСЬКА-КИРИЛЕНКО.

ОДИН ЗА ВСІХ І ВСІ ЗА ОДНОГО
(№66, Квітень 2009)

Як показує досвід людства, відоме гасло мушкетерів ніколи не підводило тих, хто ним керувався. Це почалось із однієї дивовижної та невгамовної жінки. Довгі роки викладач Київського суворівського військового училища, відмінник народної освіти України Віра Миколаївна Фінансова вчила своїх учнів цінувати слово, поезію, власним ставленням давала зрозуміти, що кожна людина – неповторна особистість. Зібраний нею протягом багатьох років унікальний матеріал про училище та його викладачів і вихованців поступово виростав у майбутню книгу.

Христос Воскрес!
(№66, Квітень 2009)

Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає:
смерть уже над Ним не має влади.
Рим. 6: 9

Возлюблені у Господі архіпастирі, високоповажні пастирі, чесне у Христі чернецтво, боголюбні миряни — братія і сестри!

ЯК ПІДНЯТИ З КОЛІН ВІТЧИЗНЯНОГО ХЛІБОРОБА?
(№65, Березень 2009)

Адже не казкар колись вигадав, що Україна — житниця Європи. Було й таке, що сама Катерина ІІ позаздрила Кошовому отаману Калнишевському, який в українських степах так налагодив вирощування хліба, що не тільки перестав просити його в імператриці, а й засипав, власне, українським зерном усю Європу...
Сьогодні, напевно, й діти знають, що спритні посередники-ділки скупають зерно за безцінь, щоб потім на цьому самим «нагріти руки». Бачачи таке становище, дехто з господарів притримує збіжжя до весни, та, по-перше, далеко не в кожного є належні умови для його зберігання, отож якась частка просто пропадає...
Як усе-таки захистити нашого зерновиробника? На це та інші запитання відповідає один із найбезпосередніших знавців цієї справи — кандидат економічних наук, заслужений працівник сільського господарства України, політик (народний депутат, 2002-2006 рр.) і меценат, голова правління державної акціонерної компанії «Хліб України» — Іван Миколайович РІШНЯК.

ІЗ ПАЛАМАРІВ — У БОГУНІВЦІ
(№64, Лютий 2009)

Іще проходячи повз КПП, прямуючи у супроводі чергового до будівлі Київського військового ліцею імені Івана Богуна, долаючи великі коридори, чомусь згадала  ліцеїстів  минулого — їхні благородство, дружбу, честь, відвагу.
А побачивши перед собою юного ліцеїста-богунівця — підтягнутого, привітного, — зрозуміла, що асоціації ці не випадкові, бо він чимось нагадав тих, колишніх — якщо не з пушкінських, то з булгаківських часів. Та все ж виправка, охайність — це зовнішнє. А от чим, як то кажуть, дихає, до чого прагне сучасна молода людина, що обрала для себе долю захисника Вітчизни?

КОЛИ Ж ЗАПРАЦЮЄ СОЦІАЛЬНА ПСИХІАТРІЯ?
(№62, Грудень 2008)

Виявляється, кількість таких людей не залежить ні від воєн чи катастроф, ні від криз: у будь-якій країні, в будь-якому суспільстві за статистикою відсоток людей із проблемами психічного здоров’я залишається незмінним: стабільний показник — десь 3%.
Якщо раніше побутувала думка, що ці люди не можуть перебувати у суспільстві, до них було упереджене ставлення, то зараз і психіатри, і громадяни та уряди цивілізованих держав розуміють, що й ті, хто має проблеми з психічним здоров’ям, цілком можуть і повинні жити нормальним життям: розвиватися, вчитися, працювати. Варто лише запровадити хорошу систему психо-соціальної підтримки, щоб допомогти їм адаптуватися у суспільстві. У багатьох країнах не лише Європи, а й Африки, Латинської Америки вона давно є. На Заході людьми з проблемами психічного здоров’я опікується держава. Скажімо, у Швейцарії дитині, що народилась із психічними вадами, держава одразу призначає інвалідне страхування, яке покриває витрати на лікування, догляд, виховання, навчання тощо.
А що у нас? Хоча соціальної психіатрії в такому вигляді, як вона існує в цілому світі, у нас поки що немає, та є розуміння (і не лише фахівцями, а й тими, хто приймає рішення в ешелонах влади) того, наскільки вона потрібна, бажання її створити. І перші кроки в цьому напрямку вже зроблено: з метою реалізації основних завдань «Державної програми розвитку в Україні системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на 2007-2011 роки», а також впровадження механізму комплексної реабілітації за наказом №273 Мінпраці від 21.05.2007 р. вперше в Україні в структурі Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів (Лютіж), як ми вже писали, було створено Відділ з методичного забезпечення реабілітації осіб із розумовою відсталістю та психічними розладами. Тут працюють досвідчені соціологи, психологи, юрист, психіатрична медсестра, соціальні працівники. Про те, як саме впроваджується у нас соціальна психіатрія на даному етапі, розповіла начальник відділу Ірина ЛУБЯНИЦЬКА.

«ЩОБ ТАКЕ НІКОЛИ НЕ ПОВТОРИЛОСЯ»
(№61, Листопад 2008)

«Ющенко приказал всем водителям остановиться и бибикать в честь голодомора» — під таким заголовком було у вересні цього року на одному із сайтів Інтернету подано Указ Президента України №856/2008 «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів», де у пункті 3 зокрема зазначено: «Оголосити 22 листопада 2008 року о 16.00 на вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях (крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух громадського та приватного транспорту з подаванням відповідних звукових сигналів».
Якось неприємно зачепило оте «приказал бибикать». Бо насправді «бібікати» іще треба: є ще ті, хто наважується заперечувати страшні факти нашої історії.
Але їх не стерти з пам’яті простих людей, в тому числі, деяких наших читачів.

СЕМЕН ГЛУЗМАН: «НАМ ПОТРІБНА СОЦІАЛЬНА ПСИХІАТРІЯ»
(№60, Жовтень 2008)

10 жовтня — Всесвітній день психічного здоров’я. Гарний привід нагадати про проблеми, що існують у вітчизняній психіатрії. Зокрема, про становлення в Україні соціальної психіатрії, яка робить у нас поки що перші боязкі кроки.
Наша бесіда — з відомим правозахисником, виконавчим секретарем Асоціації психіатрів України, Головою Експертної Ради при Міністерстві праці та соціальної політики України Семеном Фішелевичем ГЛУЗМАНОМ.

З БОЖОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ
(№59, Вересень 2008)

Седнів, що в 25-ти км від Чернігова, відрізняється від інших наших містечок і селищ хіба що своєрідною своєю історією. Сьогоденні ж проблеми тут типові.
Уже дорогою молодий водій охоче посвячує мене у реалії місцевого життя. Розповідає про те, що молоді нема куди подітися після школи, ніде працювати. Розказує про свою молоду дружину, учительку за фахом, для якої робота є лише у селі за кільканадцять км, а їздити щодня туди далеко й незручно, до того ж у них маленька дитина. Що і йому його освіта не надто знадобилась тут, у Седневі, і щоб прогодувати сім’ю, займається далекою від своєї професії справою.
Так, не позаздриш нашій молоді, особливо тим, хто не може з якихось причин вирватись до великого міста. Життя в маленькому селищі одноманітне, зайнятись нічим. От і заглядають молоді у чарку, а то й гірше…
Та є й у Седневі люди, небайдужі до того, що діється довкола. Місцевий священик отець Євгеній давно зрозумів, що самих богослужінь недостатньо для спілкування з парафіянами, надто з молоддю.
Прямуючи до старовинної (1690 р.) Свято-Воскресенської церкви, вже чула від седневців, що її настоятель протоієрей Євгеній Халімонов – людина, так би мовити, нетипова. Та коли побачила отця Євгенія на порозі храму, це враження ще більше підсилилось. Переді мною стояв високий, стрункий, підтягнутий чоловік з одухотвореним обличчям. Під рясою священика вгадувалась спортивна статура. Зрештою, мої припущення виявилися небезпідставними.

СНІД і родина
(№57, Липень 2008)

Сьогодні, напевно, тільки глухий не чув про СНІД. Якщо років 15 тому дехто й не знав, що таке існує, то тепер ми попереду Європи всієї! І поширюється він зі швидкістю, що відповідає звучанню цього слова (англ. speed — швидкість, поспішати, прискорювати).

ЗА БОЖУ КАРУ РОСІЯ КОМПЕНСАЦІЙ НЕ ПЛАТИТИМЕ
(№55, Травень 2008)

Геноцидом Голодомор 32-33 років у Вкраїні вже визнало чимало країн, але не Росія. Навіть більше, Росія слізно просила ООН не визнавати, мовляв, не було геноциду, а голод був усюди. Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні Віктор ЧЕРНОМИРДІН взагалі заявив, що у всіх вимогах України щодо визнання Голодомору — «тільки емоції», для яких достатньо співчуття, а не відзначання та визнання. Мабуть, праві ті політики, які кажуть — влада Росії просто боїться, що з них вимагатимуть грошової компенсації родичам померлих.

Жити без туберкульозу!
(№54, Квітень 2008)

Наприкінці березня у зв’язку з Всесвітнім днем боротьби з туберкульозом усі засоби масової інформації повідомляли, що Україна посідає перше місце в Європі за кількістю хворих цією недугою. Про епідемію туберкульозу в країні оголосив і Президент.

ДОВГО ПРАЦЮВАТИ НЕВИГІДНО
(№53, Березень 2008)

Як уже повідомлялося, з першого січня поточного року в Україні почався черговий етап реалізації пенсійної реформи. Від початку року всім пенсіонерам зробили перерахунок пенсій. Однак задоволені результатом далеко не всі. Людям обіцяли, що «пенсійна зрівнялівка» в цьому році стане минулим, історією.

TO БИТЬ OR NOT TO БИТЬ
(№52, Лютий 2008)

Колись чула, як один хлопець виправдовувався після бійки: «Та в нього така морда, що не можна не вдарити». Я взагалі-то не люблю агресії у будь-яких її проявах, але знаю, що чоловіки іноді чубляться. Якщо «за справу» жінок, дітей та котів не чіпають, готова їм те пробачити. Але, виявилося, що в цій країні такого не пробачають. Такий ажіотаж зчинили навколо того, що два хлопи побилися. Та якби один із них не був міністром, а другий — мером столиці, то ніхто, крім дружин, і не дізнався б.

Рік Щура
(№51, Січень 2008)

Подейкують, що цей рік буде під знаком Щура. Вразливі українці, щоправда, модифікували Щура в Мишу, бо ця тварюка начебто симпатичніша. Хоча, що там симпатичного в миші, не знаю. Ще розумію — кріт. О, кріт дуже симпатичний, бо з нього шиють найдорожчі шуби. А різні гризуни? Тьху! Навіть бажати, щоб у Вашому домі завівся ПОКРОВИТЕЛЬ РОКУ, не буду, бо якщо побажання збудеться, помру молодою і красивою з Вашою допомогою. Вибирайте самі собі ПОКРОВИТЕЛЯ, а якщо нема фантазії, то придбайте керамічного МИША й поставте його на холодильник, може, й принесе щастя.

Зимові новини
(№49, Листопад 2007)

Вже в січні 2008 р. на 80% оплата паркування автотранспорту в Києві буде здійснюватися безготівково.
Як повідомляє УНІАН, про це заявила замісник голови КМДА Ірена Кільчицька, коментуючи реалізацію проекту міської влади про перехід на безготівкову оплату паркування в столиці.

ПІД ЗАХИСТОМ У ЛЮДЕЙ
(№48, Жовтень 2007)

Гостомельський притулок працює вже 8 років, і за цей час він став справжнім домом для своїх вихованців. Цей притулок вражає тим, що при великій кількості своїх мешканців утримується винятково >>>

РОДИНА «ПЕНСІЇ» — СЕЗЕНКІВСЬКІЙ «РОДИНІ»
(№47, Вересень 2007)

Доки політики бавляться у вибори, країна продовжує жити. Ми взагалі стійкі люди, у нас дещиця прополітичного хвилювання проявляється лише під час «самого процесу», тобто від часу заповнення бланків «за» і «проти всіх» — до підведення підсумків.

Незмінність колючого дроту
(№45, Липень 2007)

Мені вже набридло говорити про вибори і політику. Думаю, що Вам теж набридло про це читати і слухати, але Ви в цьому нізащо не зізнаєтесь, бо то тема модна. А є ще теми, які оминаються, бо про них не модно говорити. До таких належить існування жіночих колоній на території неньки-України.

СУД ПОМЕР. АМІНЬ.
(№43, Травень 2007)

Вірніше, померла довіра до найвищої інстанції. Суд став непотрібний українцям, як непотрібний бідному, який не має за що купити хліба, костюм від Версачі. Він існує, наш Суд, лише користі з нього немає ніякої. Навіть Президент не може розраховувати на правосуддя, то куди вже нам бідолашним?

ЦИРК НА ДРОТІ
(№42, Квітень 2007)

Президент розпустив Верховну Раду. Верховна Рада розпускатися не захотіла. Зрештою, ні перше, ні друге нікого не дивує. Хто при своєму розумі відмовиться від посади депутата?

"ТАК" ЧИ "НІ" КОНОПЛІ?
(№41, Березень 2007)

Де ж курять? В гуртожитках, під’їздах, квартирах, переходах. Ваша покірна слуга якось проходила хрещатівською «трубою» (перехід перед входом до ст. метро «Майдан Незалежності») в апогей заборони паління в громадських місцях.